Соціально-психологічна служба

 

Зміст розділу

Національні «гарячі» лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації

Міфи і правда, про шкільних психологів

Вісім речей, які важливо враховувати при спілкуванні з підлітком

Десять заповідей батькам 

Ні виховній агресії в сім’ї! 

Оцінки і плата за них 

Запобігаємо загостренню психічного травмування дитини

Рекомендації батькам п'ятикласників 

Рекомендації щодо виховання працьовитості у дитини:  

Діти і підлітки у соціальних мережах

Якщо хочемо уникнути стресів, можна:

Що робити в стресовій ситуації:

Як правильно реагувати на грубість підлітків? 

Як уникнути покарань у вихованні дитини? 

Національні «гарячі» лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації

На базі ГО «Ла Страда-Україна» функціонує дві «гарячі» лінії:

1. Національна дитяча «гаряча» лінія, яка працює за безкоштовним номером 0 800 500 225 (зі стаціонарного телефону) та безкоштовним коротким номером 116 111 (з мобільного). Лінія працює по будням з 12:00 до 20:00 та в суботу з 12:00 до 16:00.

2. Національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації, яка працює за безкоштовним номером 0 800 500 335 (зі стаціонарного телефону) та безкоштовним коротким номером 386 (з мобільного діє до 24.11.2017р.). Лінія працює цілодобово.

З 25 листопада 2017 року Національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації, переходить на новий загальноєвропейський номер 116 123. Даний номер є безкоштовним з мобільних телефонів.

Повернутися до змісту розділу

 

Міфи і правда, про шкільних психологів

Психологи прийшли в школи порівняно недавно, тому далеко не кожен знає, хто вони такі. За цей час народилося багато «міфів» про психологів. Трішки про ці міфи і про те, хто такі психологи і чим вони займаються насправді:

Міф 1. Психолог і психіатр - одно і теж, і якщо ти ходиш до психолога - значить ти псих.

Психіатр - це лікар, який пігулками лікує психічні захворювання такі як, шизофренія та інші.

Психолог - працює із здоровими людьми, які потрапили в проблемну ситуацію (проблеми в навчанні, сімейні стосунки, стосунки в колективі, стосунки між дітьми і батьками, проблеми в спілкуванні, вибір життєвого шляху, самореалізація, конфлікти і багато що іншого).

І відрізняються вони один від одного так само як божевільний день від божевільні!

Міф 2. До психолога звертаються тільки «слабаки».

Якщо у людини болить зуб, він йде до стоматолога і вважає це за правильне. Чи повинен він бути сильним і терпіти біль? А якщо щось болить в душі?

До психолога звертається людина, яка відчуває потребу змінити своє життя в той або інший бік і шукає грамотний та ефективний спосіб цих змін. Психолог - фахівець, який може допомогти знайти такий шлях, унікальний для кожного. Ви ж не знаходити нічого поганого в тому, щоб звернутися до стоматолога, якщо у вас болить зуб?

Міф 3. Якщо ти звернувся до психолога - про це дізнається уся школа.

Основне правило психолога - конфіденційність. Це означає, що ніхто без вашого бажання не дізнається про факт вашого звернення, про те з яким питанням ви звернулися і про зміст вашої бесіди. Що ж до психологічного тестування, що проводиться в школі, то результати надаються в узагальненому вигляді (наприклад, так: 70% учнів класу задоволені шкільним життям; 30% - не дуже, і так далі).

Питання, з яких можна і треба звертатися до шкільного психолога

1. Труднощі в навчанні.

Деякі діти вчаться не так добре, як би їм хотілося. Причин тому може бути безліч. Наприклад, не дуже хороша пам'ять, розсіяна увага, недолік бажання. А може бути проблеми з учителем і не розуміння, навіщо усе це взагалі треба. На консультації у психолога можна визначити, в чому причина, яким чином її виправити, і з чим необхідно працювати, щоб вчитися краще.

2. Взаємовідносини в класі.

Є люди, які запросто знаходять контакт, легко спілкуються, а є люди, яким складно знайомитися, будувати гарні взаємини, знаходити друзів і почувати себе легко і вільно в колективі. За допомогою психолога можна знайти способи для роботи над собою і побудови стосунків з однолітками в самих різних ситуаціях.

3. Взаємини з батьками.

Іноді буває так, що втрачаються спільна мова і теплі стосунки з найближчими людьми. Конфлікти, сварки, відсутність взаєморозуміння - така ситуація в сім'ї зазвичай приносить біль і дітям, і батькам. Дехто знаходить шляхи рішення, а іншим це зробити досить важко. Психолог допоможе розібратися в причинах і знайти шляхи, як це змінити.

4. Вибір життєвого шляху.

Дев'ятий, десятий і одинадцятий клас - час, коли необхідно замислитися про майбутню професію, та і про те, як хотілося б прожити своє життя. Якщо, немає упевненості в тому яким чином йти, можна звернутися до психолога. Він допоможе усвідомити мрії, бажання, цілі. Обрати сферу діяльності, в якій можна краще реалізовувати себе.

5. Самовдосконалення.

Життя постійно ставить перед нами різні завдання. Частіше за все, ці завдання вимагають розвитку в собі найрізноманітніших особових якостей, навичок і умінь. Можна покращувати пам'ять, увагу. Можна вчитися управляти своїм характером, ставити мету і ефективно її досягати. Психолог - людина, яка володіє різними технологіями розвитку тих або інших якостей і може поділитися своїми знаннями.

Повернутися до змісту розділу

Вісім речей, які важливо враховувати при спілкуванні з підлітком

Є, як мінімум, вісім речей, які важливо враховувати при спілкуванні з підлітком.

Саме вони впливають на формування значущості і важливості підлітка, на його самооцінку та впевненість у своїх силах і досягненні бажаного.

Це:

– Коли я був у твоєму віці … (кажучи ці слова, дорослий підкреслює свою зрілість і успішність вже в ті далекі часи, при цьому занижує здібності підлітка).

– Ти просто не розумієш! (підкреслюється незрілість особистості і власна «розумність»).

– Ти тільки думаєш, що у тебе є якісь проблеми (насправді, навіть незначна, на погляд дорослого, проблема, у підлітка може викликати не тільки найсильніші страждання, але навіть і суїцид).

– У мене немає часу, щоб вислухати тебе зараз (у дорослого є справи важливіші, ніж займатися проблемами дитини).

– Роби те, що я кажу, а не те, що я роблю (я можу порушувати правила, а ти ні).

– Тому, що я наказав тобі! (ти повністю в моїй владі, я управляю твоїм життям).

– Так чому ж ти не можеш бути схожим на … (ти не «дотягуєш» до ідеального зразка, ти гірший, ніж він).

– Одного разу ти згадаєш цей день … (ти не повинен чинити на свій розсуд, я краще знаю, як зробити, у мене ж більше досвіду).

Переклад з російської
Взято з: http://psychology.stb.ua

Повернутися до змісту розділу

Десять заповідей батькам

1. Не навчайте тому, у чому ви самі не обізнані. Щоб правильно виховувати, треба знати вікові та індивідуальні особливості дитини.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.

3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна особистість.

5. Будьте терплячими. Ваша нетерплячість — ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.

6. Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам'ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідовністю.

7. Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.

8. Замініть форму вимоги «Роби, якщо я наказав!» на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близьких».

9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батьківської мудрості.

10. Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля.

Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами педагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.

Не викликає сумніву, що правильно встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами можна кого завгодно вивести на будь-яку висоту.

Повернутися до змісту розділу

Ні виховній агресії в сім’ї!

Виховуючи дитину, ми частіше використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких захворювань до серйозних психозів).

Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках.

Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином.

Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати.

Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.

Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!

Повернутися до змісту розділу

Оцінки і плата за них

Чи варто платити дитині за оцінки? Звісна річ однозначну відповідь дати важко оскільки все залежить в першу чергу, які у вас стосунки з дитиною, чи подобається їй вчитися, яка ціль такого «гендлю», як сама дитина ставиться до такої оплати? І тільки знаючи такі вихідні дані можна робити певні висновки, бо те що в одній ситуації може піти на користь для іншого – шкода. У батьків в арсеналі є цілі колекції способів оплати за шкільні оцінки: від спонтанних премій через співпадіння «відмінно» в щоденнику і «доброго гумору» батьків, до систематизованих моделей на кшталт за дванадцять балів ти отримуєш 6 грн. за 11 відповідно 5 грн. і так далі, але за 6 отримуєш -1, аза п'ять -2. Вкінці місяця підбивається підсумок і стає зрозуміло хто кому має платити, або наприклад батьки платять за певний результат – добре написану семестрову контрольну чи певний середній бал по одному проблемному предмету. Зазвичай такі вигадливі способи це не що інше як розваги батьків, які геть не допомагають дитині краще вчитися. У першому випадку дитина може навчитися домовлятися і ділитися з учителями, щоб грамотно обхитрувати горе-батьків, а у другому вчитиме тільки вибрані предмети і так ніколи не вмітиме отримувати радість від процесу навчання.

Перед тим, як платити за оцінки подумайте: для чого вам це потрібно? Якщо хочете підтягнути який-небудь предмет, то можливо варто більше часу посидіти з дитиною, а не давати їй хабара? Якщо у дитини проблеми з навчанням, то можливо варто просто приділяти їй більше уваги? Адже дуже часто проблеми з навчанням це не що інше як вимога і крик дитячої душі: Батьки, Я Є, зверніть на мене увагу! Подумайте: вам справді треба, щоб дитина приносила добрі оцінки? Чи хочете її навчити заробляти гроші? Чи щоб отримала золоту медаль і легко поступила в університет? Чи можливо, щоб любила вчитися? Чи, припущу, щасливо і самодостатньо прожила своє життя? Що з того всього є мета, а що засіб? Чи розумієте що не можна концентруватися на засобі заради засобу? Можливо іноді варто пожертвувати оцінками заради вироблення у дитини вміння вчитися?

Давайте розглянемо декілька і приймемо за основу декілька фундаментальних тез:

1. Дитина потребує, щоб батьки її приймали безумовно незалежно від її оцінок;

2. Акцент на оцінках навчить людину орієнтуватися лише на чиюсь думку ззовні, замість того, щоб виробляти власну внутрішню мотивацію і свій критичний погляд; 3. Оцінка не завжди відображає справжній рівень знань дитини;

4. Не цікавитися оцінками так само згубно, як і переоцінювати їхню роль;

5. Навчання у школі для дитини це не є її над робота над собою – це те що потрібне їй, її обов'язок перед самою собою;

6. В дорослому житті нам потрібні не шкільні оцінки, а загальнолюдські чи вузькопрофесійні вміння і навики;

7. Добрий шкільний атестат, ще не є запорукою майбутнього вдалого і реалізованого життя.

І тепер пам'ятаючи про всі ці пункти формуватимемо у дитини таке ставлення до оцінок, яке даватиме їй перевагу у дорослому житті: Ти вчишся не заради оцінок, а для себе, як вивчишся настільки щасливий і успішний/а будеш у житті. Якщо потрібно щось додатково пояснити ти завжди можеш звернутися до мене чи мами. Навчання це дуже цікаво, бо ти можеш ... (і далі залежно від віку дитини, пояснити їй переваги у її категоріях – машинках, ляльках чи книжках; взаєминах, подорожах чи досягненнях.

Можна однозначно стверджувати: всі діти люблять вчитися! Лише часто батьки своїми неакуратними діями затопчують ці паростки і не дають їм вирости. Часто проблемою є те, що самі батьки не вчаться, бо вважають що все вже знають, або своє вже відівчили. Як часто сучасні діти бачать своїх батьків за книжкою чи зошитом? – Думаю що набагато менше аніж за телевізором чи в соціальних мережах. То в кого вони братимуть гідний приклад? Там де є культ книги і постійного вивчення чи то якоїсь іноземної мови чи освоєння нової професійної галузі батьками, там і дитина однозначно вчитиметься. Головне щоб це було цікаво і не «з-під палки», зумійте розважатись під час спільного навчання разом з дитиною:

- покажіть закони з підручників на практиці, у природі;

- проводьте навчання як веселу гру;

- вчіться поруч із своїми дітьми, показуйте приклад свого ставлення до процесу навчання;

- не змушуйте, бо сила дії завжди рівна силі протидії (спрощений третій закон Ньютона);

- виконайте якесь завдання розділившись на команди, особливо якщо дітей більше ніж двоє, причому важливо, щоб були залучені обоє з батьків.

І тоді оцінки відійдуть на задній план, дитина навчиться сама заохочувати себе до навчання і радіти від нього. В неї не виникне ані відчуття того що вона вчиться за оцінки, ані що за гроші.

Повернутися до змісту розділу

Запобігаємо загостренню психічного травмування дитини

Підтримка дитини в сімейному колі — основа її благополуччя. Якщо в дитин¬стві її люблять, емоційно підтримують батьки, рідні, дають можливість ро¬бити помилки та не сварять за них, то в дорослому віці їй буде легше долати стрес. Якщо ж дитина має відповідний негативний досвід, то їй буде складно розв'язувати стресові ситуації в дорослому житті. Адже дитині важливо бачи¬ти, що батьки підтримують та заспокоюють одне одного. Разом вони піклу¬ються про дитину [дітей]. Водночас одне одного підтримують брати та сестри.

– Дитині важливо відчувати, що її, окрім батьків, також підтримують люди по¬хилого віку — дідусі, бабусі, інші родичі, — які пережили багато труднощів і стресових подій.

– Батькам варто намагатися бути спокійними, менше дивитися телевізійні но¬вини разом з дитиною, оскільки це може призвести до тривалого емоційного напруження.

– Слід уникати в присутності дитини емоційних обговорень трагічних подій, що відбуваються в країні, подробиць катувань і вбивств, ситуацій насильства.

– Варто частіше гуляти з дитиною на свіжому повітрі. Рухова активність, фізич¬ні вправи позбавляють стану напруження та забезпечують позитивний на¬стрій.

– У необхідно обов'язково звернутися до фахівця (практичного психолога, тера¬певта, невролога тощо), якщо в дитини часто змінюється поведінка, порушив¬ся сон, апетит; вона постійно неспокійна чи перебуває в пригніченому стані. Своєчасна психологічна допомога дасть змогу запобігти психічним розладам у дитини та появі можливих психосоматичних захворювань.

Повернутися до змісту розділу

Рекомендації батькам п'ятикласників

1. Починається підлітковий період. Викид гормонів викликає то пониження, то підвищення працездатності, чергування гарного та поганого настрою у внутрішні переживання. В період зниження настрою і занепаду енергії може з'явитися дратівливість, байдуже ставлення до навчання та праці. На цьому ґрунті відбуваються зриви в навчанні, сварки з однолітками і дорослими. Все це говорить про імпульсивність, невміння продумувати свої дії, їх наслідки. Тому слід максимально щадити слабку нервову систему дітей, виявляти особливу чуйність і надавати допомогу в навчанні.

2. Заняття спортом або прогулянки. Малорухливий спосіб життя призводить до застійних явищ, недостатнього кисневого харчуванню і негативно позначається на фізичному розвитку дитини.

3. Робити домашнє завдання разом з дитиною (але не за неї). Виконання домашнього завдання не повинно займати більше 2.5 годин. Домашнє завдання повинно становити 1/3 обсягу виконаного в класі.

4. Відбуваються деякі зміни в мисленні. Дітей вже не задовольняє зовнішнє сприйняття предметів, їм потрібно зрозуміти суть, причинно-наслідкові зв'язки. Не меншважливим завданням є розвиток навичок самостійної діяльності, почуття обов'язку і відповідальності за свої вчинки.

5. Постійно розмовляти про морально-етичні принципи поведінки в суспільстві.

6. Зберігати тілесний контакт.

7. Формування позитивної навчальної мотивації («Вчитися потрібно, навчання - це добре»). Дуже важливо стимулювати пізнавальні потреби, формувати бажання пізнавати нове.

8. Схвалення: «Я тебе люблю», «Я вірю, ти зможеш», «Я з тобою, у тебе все вийде».

9. Необхідно враховувати наступні особливості п'ятикласників: прагнення до спільної діяльності з однолітками, дорослими; важливість думки оточуючих, прагнення до самоствердження, в періоди спаду настрою можливо прагнення до відокремлення.

10. Надихнути дитину на розповідь про свої шкільні справи.

11. Регулярно розмовляйте з учителями вашої дитини про його успішність, поведінку та взаємини з іншими дітьми.

12. Особливі зусилля докладайте для того, щоб підтримувати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли у шкільному житті дитини відбуваються зміни.

Повернутися до змісту розділу

Рекомендації щодо виховання працьовитості у дитини:

• Щодня привчайте дитину до праці. Доберіть їй посильні трудові доручення і терпляче домагайтесь їх виконання.

• Радійте успіхам дитини, заохочуйте її трудові починання. Нехай вас не дратують невдачі. Навчіть дитину, як треба робити правильно.

• Ніколи не карайте дітей працею.

• Виховуйте працелюбність і повагу до праці інших особистим прикладом, намагайтеся робити так, щоб у вас слово не розходилося з ділом.

• Обов'язково розповідайте дітям про свою виробничу і громадську діяльність, про працю ваших знайомих, яких вони знають.

• Не залишайте поза увагою розповідь сина чи доньки про шкільні справи. Вислуховуйте їх до кінця.

• Сприяйте участі дитини в трудових справах, які проводяться у класі, школі.

• Намагайтеся самі надавати класу й школі посильну допомогу. Це позитивно впливатиме на дитину.

Якщо ви бажаєте бачити вашу дитину працьовитою (а лише це дає змогу реалізувати себе в житті і претендувати на успіх), то:

• Ніколи не позбавляйте своїх дітей участі у сімейній праці. Це не тільки виховує навички, а й формує звичку робити щось у сім’ї і для сім’ї;

• Ніколи не говоріть погано про наслідки діяльності дитини. Страх невдачі не повинен обмежувати творчість і ініціативу;

• Не поділяйте працю в сім’ї на чоловічу і жіночу. У цьому запорука виховання почуття обов’язку стосовного будь-якої праці, необхідність якої висуває життя.

Повернутися до змісту розділу

Діти і підлітки у соціальних мережах

Віртуальний простір став для дітей паралельною реальністю, де вони спілкуються з друзями, знаходять нових, діляться інтересами та підлягають безкінечному потоку захопливої інформації. Ідеальним місцем для спілкування стали соціальні мережі, новини з яких так часто з круглими очима від захоплення переказує ваша дитина.

Досить часто перебування у соціальній мережі захоплює маленьку людину настільки, що переключити її на виконання домашнього завдання або привернути увагу на себе батькам досить складно. Крім того, їм не завжди відомо, з ким саме спілкується їхня дитина. Адже трапляються випадки, коли замість «друга-однолітка», якого ніхто ніколи не бачив вживу, ховається злочинець або особа з порушенням психіки. В разі виникнення подібної ситуації, батьки повинні навчити дитину не розкривати і не ділитися в соціальних мережах (та і загалом, зустрічаючи незнайомців) особистими даними:

— повним ім’ям та іменами членів своєї родини;

— адресою;

— номером телефону;

— місцем прогулянок;

— часом, коли вдома відсутні батьки;

— номерами банківських карток.

Така обізнаність — запорука безпеки дитини як в реальному світі, так і у віртуальному просторі.

В разі, коли підліток проводить весь свій вільний час у соціальних мережах, слід знайти альтернативу, яка б могла його зацікавити і відволікти.

Повернутися до змісту розділу

Якщо хочемо уникнути стресів, можна:

а) скрізь і завжди бути готовим до можливих труднощів. Вихід є завжди, і не один, тільки потрібно його шукати;

б) прагнути не потрапляти в ситуації, які сприяють прояву властивих негативних рис вдачі. Наприклад: схильним до страху – не ходити без необхідності в темну пору доби, “агресорам” – уникати “розбірок” і т.д.;

в) не намагатися добитися свого за будь-яку ціну ;

г) прагнути аналізувати і вивчати все те, що відбувається;

д) зняти “рожеві окуляри” – не ідеалізувати людей, справи, ідеї, оточуючий світ, себе, щоб не розчаровуватися згодом;

е) що б не сталося, думати не тільки про себе, а й про те, кому зараз потрібна наша допомога.

Повернутися до змісту розділу

Що робити в стресовій ситуації:

а) не зневірятися і не займатися безплідним звинуваченням себе або інших;

б) пам'ятати, що все можна виправити. Якщо неможливо повернути втрачене – можна переглянути своє ставлення до того, що відбулося;

в) не приймати “в гарячці” необдуманих рішень типу: звільнитися з роботи, розлучитися, піти з дому, припинити стосунки з другом або родичем і т.д.;

г) уникати узагальнень на свій рахунок: “Я невдаха, нещасна людина, гірший за інших, зі мною завжди що-небудь трапляється”;

д) попросити допомогу у тих, хто поруч;

е) постаратися знайти причини того, що сталося, щоб “нещасний випадок” не повторився в майбутньому.

Повернутися до змісту розділу

Як правильно реагувати на грубість підлітків?

Дуже часто в підлітковому віці у дітей, у зв’язку з необхідністю відчути себе дорослими, проявляються такі риси, як грубість, неповага (скоріше, зневажливе ставлення). Часто в період становлення підліток не знає, як йому проявити свою дорослість, і знаходить найпростіший шлях – грубість, зухвалі фрази, які раніше він не міг собі дозволити. І тут батькам дуже важливо правильно відреагувати, щоб не просто накричати і “натиснути” авторитетом, а виправити ситуацію.

У першу чергу, говоріть з підлітком на рівних, не сюсюкайте і не пригнічуйте – дайте йому відчути свою важливість, значимість, щоб він не шукав інші способи для отримання цього відчуття.

Радьтеся з ним частіше в різних сімейних питаннях – не виключено, що він запропонує яке-небудь свіже рішення, та й грубити в такій ситуації немає ніякої потреби, більше того, грубість тут буде виглядати по-дитячому.

Коли ваша дитина грубить, відразу ж вкажіть їй на це, щоб вона завжди знала, що перейшла межу.

Не соромтеся роз’яснити їй, як правильно. Тільки спробуйте зробити це не у вигляді моралізаторства, а під час дружньої бесіди, ще краще – на власному прикладі. Зверніть увагу, як ви, дорослі, спілкуєтесь між собою в сім’ї. Недарма кажуть, що скільки б ми не вчили своїх дітей хорошим манерам, вони все одно будуть вести себе, як їхні батьки.

Ніколи не вступайте в суперечки. Не треба демонстративно зітхати, знизувати плечима, показувати, що ви розсерджені. Як не треба і вмовляти, перестерігати, лаятися – така тактика ніколи не спрацьовує, а тільки посилює подібну поведінку.

Як показують дослідження, діти-підлітки перестають грубити, коли бачать, що це … неефективно для залучення вашої уваги. Тому тримайтеся нейтрально, не відповідайте. Наприклад, дивіться відсторонено на що-небудь, а якщо не допомагає, закрийтеся в іншій кімнаті. Просто відмовтеся продовжувати розмову, поки син (дочка) грубить, і робіть так ЗАВЖДИ.

Важливий момент: намагайтеся поправляти дитину, якщо вона неправильно і грубо поводиться, віч-на-віч, а не в присутності інших дорослих або підлітків. Інакше можете нарватися на ще більшу грубість – пам’ятайте, що ваша дитина вже не маленька і болісно сприймає будь-яку критику на свою адресу, тим більше на людях!

Заохочуйте шанобливу, правильну поведінку якомога частіше – це найпростіший спосіб домогтися бажаного. А адже згідно з дослідженнями, батьки підлітків в більшості випадків роблять навпаки: замість того щоб звертати увагу на хороше, постійно вказують на погане. І тому як тільки ви побачите або почуєте, що ваш “грубіян” проявляє ввічливість або повагу, обов’язково похваліть його, оцініть його старання, навіть якщо не зовсім вийшло, але ви бачите, що він старався. Це йому сподобається!

Переклад з російської
Взято з: maminsait.ru

Повернутися до змісту розділу

Як уникнути покарань у вихованні дитини?

Необхідна профілактика! Вона полягає в тому, щоб запобігти небажаним діям дитини ще до їх здійснення. Для цього потрібно сформувати в дитини прийнятну реакцію на певні обставини, виробити вміння самостійно й адекватно їх оцінювати і відповідно діяти. Краще запобігти, ніж потім карати. Необхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так — не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, передбачати наслідки скоєного.

Дитина народжується гармонійною, чистою і досконалою. Вона відкрита для світу, вона всмоктує все, що їй дають дорослі. Чим буде насичуватися її розум, наповнюватися її душа, залежить переважно від нас — батьків, дорослих.

Дитину не карають:

1. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, меланхоліка — за плаксивість.

2. Під час їжі.

3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п'яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще про¬бачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та інди-відуальні особливості дитини. Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істе¬ричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних по¬карань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шан¬тажувати батьків.

Повернутися до змісту розділу